КОРОТКА ІСТОРІЯ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

(до 1917 року)

1868 р. у Зміївській громаді виникла думка про відкриття училища для дівчаток бідних батьків. У повітовому училищі вирішено було відкрити відділ для дівчат. Причому учителі погодилися проводити уроки безкоштовно.

Було дано декілька спектаклів та сімейних вечорів, збір з яких використали на навчальні посібники та класне приладдя. Таким чином відділ був відкритий, але існування його не мало сталого фінансування та залежало від згоди вчителів. Тоді попечителі училища звернулися до дійсного статського радника Дмитра Андрійовича Донець-Захаржевського, який і пожертвував 5000 руб. Це дало можливість колишній відділ для дівчаток зробити самостійним училищем. Разом з цим, згідно з бажанням мецената і імператорським указом, 2 серпня 1868 р. училищу була присвоєна назва Жіноче училище дійсного статського радника Донець-Захаржевського[1].

Кількість учениць почала зростати – сюди приймали дівчат з усього повіту. Потрібно було не тільки збільшити приміщення, але й розширити курс. Тому 10 серпня 1868 р. його було перетворено в училище 2-го розряду. За положенням 10 травня 1860 р. усі жіночі училища поділялися на училища 1-го розряду з 6-річним терміном навчання та 2-го розряду з 3-річним терміном[2].

Далі згідно з імператорським наказом 1870 р. усі жіночі училища 2-го розряду перетворювалися на прогімназії. Так 1871 р. з’являється наш навчальний заклад – Зміївська жіноча прогімназія[3]. У прогімназіях було чотири класи. За навчальними планами та програмами вони були такими ж, як і відповідні класи гімназій. Тому особи, що завершили курс навчання у прогімназії, приймалися до гімназій без іспитів[4]. Навчали у той час за класичною програмою прогімназії. Тут викладалися Закон Божий, російська мова, арифметика, географія, історія, чистописання, рукоділля та співи.

Коштів на утримання прогімназії було недостатньо. Майже 10 років вона фінансувалася виключно з банківських процентів капіталу Донець-Захаржевського. Цих грошей катастрофічно не вистачало. 1880 р. земство Зміївського повіту приймає на себе усі витрати по утриманню жіночої прогімназії. Воно ж подає клопотання про найменування її Олександрівською, на честь двадцятип’ятирічного царювання Олександра ІІ. 13 серпня 1880 р. харківський губернатор повідомив, що імператор погодився присвоїти навчальному закладу назву Зміївської земської Олександрівської жіночої прогімназії[5]. При цьому підготовчий клас зберіг іменування на честь Донця-Захаржевського[6], бо гроші на будівництво приміщення по вулиці Дворянській та утримання прогімназії виділив все той же Дмитро Андрійович[7]. Саме за цей вчинок йому було присвоєно звання почесного городянина міста Змієва. Частину видатків (12 000 руб.) на будівництво взяло на себе земство[8].

Дмитро Андрійович Донець-Захаржевський

У 1880-х рр. навчалося 59–60 учениць, у 1890-х – 73–80. Щорічно наш навчальний заклад закінчували лише 5–8 дівчат. Навчалися тут діти не тільки дворян, а й простих людей. За даними на 1881–1882 навчальний рік у Зміївській земській Олександрівській жіночій прогімназії перебувало 59 учениць. З них дітей дворян – 10, чиновників – 13, духовенства – 7, міщан – 12, селян – 17. Плата за навчання складала 6 руб., причому від плати звільнялися діти бідних[9].

Згідно із структурою дореволюційних шкіл, прогімназію очолювали дві посадових особи: голова педагогічної ради та начальниця прогімназії, яку затверджував начальник учбового округу. На 1888 р. головою педагогічної ради зазначено надвірного радника Павла Миколайовича Наливайка. У період 1890–1895 рр. на цій посаді перебував колезький асесор (пізніше надвірний радник) Сергій Олександрович Чернишов, у 1896–1899 рр. – надвірний радник Костянтин Васильович Ваганов, у 1902–1903 рр. – надвірний радник Петро Ксенофонтович Федоров, у 1904–1910 рр. – колезький секретар (пізніше титулярний радник) Петро Якович Красовський[10].

Питаннями матеріально-технічного забезпечення роботи   прогімназії займалася попечительська рада. Очолювали її дійсні предводителі дворянства Зміївського повіту: надвірний радник Лев Васильович Ілляшевич (1888 р.), штабс-капітан Іван Ілліч Свєтухін (1891–1893 рр.), губернський секретар (згодом статський радник) Микола Семенович Лесевицький (1894–1904 рр.), Сергій Михайлович Костомаров (1906–1908 рр.) та Олександр Семенович Лесевицький (1909–1911 рр.). До складу попечительської ради входили представники найзаможніших дворянських родів повіту, дійсні студенти, члени зміївського земства[11].

Від початку заснування прогімназії та до 1903 р. її очолювала дружина губернського секретаря Марія Дмитрівна Нікольська, яка викладала російську мову[12]. У 1904 р. обов’язки начальниці прогімназії виконувала учителька історії, географії та чистописання Юлія Іванівна Морковнікова[13]. На 1906 р. начальницею прогімназії зазначено Олену Олександрівну Левченко, яка буде перебувати на цій посаді до 1920 р.[14]

Марія Дмитрівна Нікольська

У прогімназійний період історії (1871 – 1911 рр.) нашого навчального закладу працювали такі вчителі: Марія Дмитрівна Нікольська (російська мова), Іоанн Якович Рудинський (Закон Божий), Петро Феодосійович Мухін (Закон Божий, з 1898 р.), Параска Степанівна Вертеловська (арифметика та математика), Юлія Іванівна Марковнікова (історія, географія, чистописання, з 1906 р. завідувачка прогімназійної бібліотеки), Марія Іванівна Переясловцева (рукоділля), Маріанна Романівна Поповська (рукоділля, з 1903 р.), Марія Василівна Раковська (підготовчий клас), Яків Костянтинович Кузьменко (співи), Любов Олександрівна Пасєкіна (з 1906 р. російська мова, природна історія), Марія Євгеніївна Єрохіна (з 1906 р. надзирателька старших класів), Олена Василівна Прощіна (з 1906 р. надзирателька молодшого класу), Антоніна Опанасівна Севастьянова (з 1909 р.), Антоніна Андріївна Кузминська (з 1909 р.), Олена Володимирівна[15] Гукова (з 1909 р. надзирателька класів), Ганна Іванівна Пшеничка (з 1909 р. надзирателька класів), Н[аталія] Тихонівна Форостенко (з 1910 р.)[16].

Олена Олександрівна Левченко

Здоров’ям прогімназисток опікувався лікар у чині колезького радника Іван Костянтинович Сливицький[17].

Згідно з архівними документами прогімназії за 1895–1896 навчальний рік, жалування начальниці прогімназії складало 260 руб. на рік, законовчителя – 250 руб., учительки математики – 300 руб., російської мови – 280 руб., історії, географії та чистописання – по 350 руб., рукоділля – 225 руб., підготовчого класу – 350 руб., учителя співів – 100 руб.[18]

Маємо також відомості про місце проживання педагогів Зміївської жіночої прогімназії. Начальниця мешкала безпосередньо у будівлі прогімназії, законовчитель проживав у власному будинку по вулиці Дворянській, П. С. Вертеловська – на Бацуринській площі у домі Павліченко, Ю. І. Марковнікова – по вулиці Покровській у домі Жукової, М. І. Переяславцева – на тій же вулиці, у домі Мартиненко, М. В. Роковська – по вулиці Харківській, у домі Омельченко, Л. П. Сакович (діловиконавець попечительської ради, надзирателька прогімназії та секретар педагогічної ради) – по Лиманській вулиці у домі Донцова. Я. К. Кузьменко, який ще був і завідуючим Олександрівського ремісничого училища, мав квартиру у будівлі училища[19].

 

1911 р. Зміївська земська Олександрівська жіноча прогімназія була реорганізована у гімназію[20]. Термін навчання у гімназіях складав вісім років (1875 р. додався 8-й, педагогічний клас). Випускниці гімназії отримували звання домашніх вчительок (або наставниць, якщо завершували навчання з медаллю) та мали право працювати вчителями початкових класів. При бажанні випускниці гімназії могли вступити до вищих жіночих курсів[21]. Власне, більша частина педагогічного кадру Зміївської жіночої гімназії – її колишні вихованки.

Гімназистки носили спеціальну форму (рис. 5), коштувала яка 15 – 20 руб., навчання також було платним – 25 руб. на рік[22]. Для порівняння: у приватних гімназіях навчання коштувало від 100 до 200 руб. на рік[23].

Програма жіночих гімназій була скороченою. Тут не викладалися класичні мови (латина та давньогрецька), а програми з російської мови, фізики та математики були значно спрощеними[24].

Педагогічну раду Зміївської земської Олександрівської жіночої гімназії очолювали колезький асесор Олександр Максимович Бєліков (1912 – 1913 рр.) та надвірний радник Георгій Семенович Тубольцев (1914 – 1915 рр.). Начальницею гімназії у 1911 – 1920 рр. була О. О. Левченко. Вона ж у 1915 – 1920 рр. виконувала посаду голови педагогічної ради[25].

У гімназійний період (1911 – 1920 рр.) нашого навчального закладу працювали такі вчителі: П. Ф. Мухін (Закон Божий), Ю. І. Марковнікова (історія, географія, чистописання, з 1906 р. завідувачка бібліотеки), А. А. Кузминська, М. Р. Поповська (рукоділля), О. В. Прощіна (надзирателька молодшого класу), Катерина Іванівна Моїсеєва, Пелагія Іванівна Самохвалова, Дарія Олександрівна Чернявська, О. В. Гукова (класна надзирателька), Антоніна Петрівна Мухіна (класна надзирателька), Антоніна Петрівна Лабинська, Олена Петрівна Грубе (класна надзирателька з 1913 р.), Я. К. Кузьменко (співи), Пелагія Григорівна Трушина (з 1914 р.), Олександра Михайлівна Іванущенко (математика, з 1915 р.), Ольга Іванівна Воробйова (з 1915 р.), Зінаїда Гуріївна Димова[26] (надзирателька молодшого класу з 1917 р.). Медичний нагляд за ученицями здійснював колезький радник лікар Зміївської лікарні Борис Олександрович Зінгер[27].

При гімназії діяла попечительська рада. Головою її традиційно був предводитель повітового дворянства. У 1911 – 1914 рр. це був Олександр Семенович Лесевицький, у 1915 р. – Петро Сергійович Суковкін. У 1917 р. цю посаду виконував Олександр Миколайович Лесевицький. Членами ради у різні роки були:

 

1912 рік

Дійсний статський радник Сергій Павлович Суковкін, Петро Сергійович Суковкін, Катерина Михайлівна Суковкіна, Андрій Григорович Ряднов, священик Петро Феодосійович Мухін, Марія Іванівна Лесевицька, дійсний статський радник Микола Семенович Лесевицький, Леонід Дмитрович Лесевицький, Лідія Іванівна Лесевицька

 

1914 рік

Голова попечительської ради Георгій Семенович Тубольцев, начальниця гімназії О. О. Левченко, А. Г. Ряднов, С. П. Суковкін, П. С. Суковкін, К. М. Суковкіна, П. Ф. Мухін, М. І. Лесевицька, М. С. Лесевицький, Л. Д. Лесевицький, Л. І. Лесевицька

 

1915 рік

О. О. Левченко, С. П. Суковкін, дійсний статський радник Олександр Семенович Лесевицький, П. Ф. Мухін, А. Г. Ряднов, К. М. Суковкіна, М. С. Лесевицький, М. І. Лесевицька, Олександр Миколайович Лесевицький, Л. І. Лесевицька, міський староста Василь Іванович Сисоєв, Георгій Германович Бурлаков

 

1917 рік

О. О. Левченко, В. І. Сисоєв, Г. Г. Бурлаков, А. Г. Ряднов, П. Ф. Мухін, С. П. Суковкін, К. М. Суковкіна, М. С. Лесевицький, О. С. Лесевицький, М. І. Лесевицька, Л. І. Лесевицька[28]

 

Тобто у складі попечительської ради ми бачимо впливових та багатих представників повітового дворянства та земства. Тому хотілося б приєднатися до влучної думки О.М.Обченка: «в освітянських процесах на теренах Зміївщини в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття земство відігравало основну, генеруючу роль. По суті, земство виступало як перший праобраз громадського об’єднання, яке на повітовому рівні давало початки громадського, публічного життя і яке в свою чергу стимулювало приватну ініціативу та певну автономію від держави. Відтак суспільна активність земств поступово формувала свої органи соціалізації, культуру публічного спілкування, а отже і нові форми поведінки, які формували модерні ідеї та парадигму ціннісних орієнтирів»[29].

 

[1] Памятная книжка Харьковской губернии на 1868 год. – Х., 1868. – С. 199; Зайцев Б. Народна освіта на Зміївщині / Б. Зайцев, О. Рябченко // Вісті Зміївщини. – 1995. – 18 жовтня.

[2] Медынский Е. Женское образование / Е. Медынский // Большая советская энциклопедия. – М., 1932. – Т. 25. – С. 265.

[3] Точкою відліку віку нашого навчального закладу узятий саме цей рік з двох причин. По-перше, жіноча прогімназія стане згодом державною освітньою установою. По-друге, відтепер будуть змінюватися тільки назви, статуси та приміщення навчального закладу.

[4] Прогимназия // Большая советская энциклопедия. – М., 1940. – Т. 47. – С. 86; Прогимназия // Большая советская энциклопедия. – 2-е изд. – М., 1955. – Т. 34. – С. 581.

[5] Зайцев Б. Народна освіта на Зміївщині / Б. Зайцев, О. Рябченко // Вісті Зміївщини. – 1995. – 18 жовтня.

[6] Пристань наша вірная… // Вісті Зміївщини. – 2001. – 10 листопада. – С. 2.

[7] ДАХО. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 33. – Арк. 1 – 2.

[8] Волкодаев П. И. Краткий очерк 25-летней деятельности Змиевского земства. 1865 – 1889 / П. И. Волкодаев. – Х., 1890. – С. 15.

[9] Зайцев Б. Народна освіта на Зміївщині / Б. Зайцев, О. Рябченко // Вісті Зміївщини. – 1995. – 18 жовтня.

[10] Харьковский календарь на 1888 год. Год шестнадцатый. – Х., 1887. – С. 118; Харьковский календарь на 1890 год. Год восемнадцатый. – Х., 1890. – С. 101 – 102; Харьковский календарь на 1891 год. Год девятнадцатый. – Х., 1891. – С. 120; Харьковский календарь на 1892 год. Год двадцатый. – Х., 1892. – С. 115; Харьковский календарь на 1893 год. Год двадцать первый. – Х., 1893. – С. 128; Харьковский календарь на 1894 год. Год двадцать второй. – Х., 1894. – С. 135; Харьковский календарь на 1895 год. Год двадцать третий. – Х., 1895. – С. 102; Харьковский календарь на 1896 год. Год двадцать четвёртый. – Х., 1896. – С. 115 – 116; Харьковский календарь на 1897 год. Год двадцать пятый. – Х., 1897. – С. 138; Харьковский календарь на 1898 год. Год двадцать шестой. – Х., 1898. – С. 129; Харьковский календарь на 1899 год. Год двадцать седьмой. – Х., 1899. – С. 131; Харьковский календарь на 1902 год. Год тридцатый. – Х., 1902. – С. 134; Харьковский календарь на 1903 год. Год тридцать первый. – Х., 1903. – С. 154; Харьковский календарь на 1904 год. Год тридцать второй. – Х., 1904. – С. 161; Харьковский календарь на 1906 год. Год тридцать четвёртый. – Х., 1906. – С. 39; Харьковский календарь на 1908 год. Год тридцать шестой. – Х., 1908. – С. 37; Харьковский календарь на 1909 год. Год тридцать седьмой. – Х., 1909. – С. 37; Харьковский календарь на 1910 год. Год тридцать восьмой. – Х., 1910. – С. 38.

[11] Там же.

[12] Харьковский календарь на 1903 год. Год тридцать первый. – Х., 1903. – С. 154.

[13] Харьковский календарь на 1904 год. Год тридцать второй. – Х., 1904. – С. 161.

[14] Харьковский календарь на 1906 год. Год тридцать четвёртый. – Х., 1906. – С. 39; Харьковский календарь на 1917 год. Год сорок пятый. – Х., 1917. – С. 53.

[15] Можливо, Владиславівна. У російськомовному джерелі по-батькові надано скорочено: «Влад.».

[16] Харьковский календарь на 1888 год. Год шестнадцатый. – Х., 1887. – С. 118; Харьковский календарь на 1890 год. Год восемнадцатый. – Х., 1890. – С. 101 – 102; Харьковский календарь на 1891 год. Год девятнадцатый. – Х., 1891. – С. 120; Харьковский календарь на 1892 год. Год двадцатый. – Х., 1892. – С. 115; Харьковский календарь на 1893 год. Год двадцать первый. – Х., 1893. – С. 128; Харьковский календарь на 1894 год. Год двадцать второй. – Х., 1894. – С. 135; Харьковский календарь на 1895 год. Год двадцать третий. – Х., 1895. – С. 102; Харьковский календарь на 1896 год. Год двадцать четвёртый. – Х., 1896. – С. 115 – 116; Харьковский календарь на 1897 год. Год двадцать пятый. – Х., 1897. – С. 138; Харьковский календарь на 1898 год. Год двадцать шестой. – Х., 1898. – С. 129; Харьковский календарь на 1899 год. Год двадцать седьмой. – Х., 1899. – С. 131; Харьковский календарь на 1902 год. Год тридцатый. – Х., 1902. – С. 135; Харьковский календарь на 1903 год. Год тридцать первый. – Х., 1903. – С. 154; Харьковский календарь на 1904 год. Год тридцать второй. – Х., 1904. – С. 161; Харьковский календарь на 1906 год. Год тридцать четвёртый. – Х., 1906. – С. 39; Харьковский календарь на 1908 год. Год тридцать шестой. – Х., 1908. – С. 37; Харьковский календарь на 1909 год. Год тридцать седьмой. – Х., 1909. – С. 37; Харьковский календарь на 1910 год. Год тридцать восьмой. – Х., 1910. – С. 38.

[17] Там же.

[18] Старинные города Харьковщины. Змиев. – Х., 1992. – С. 23.

[19] Харьковский календарь на 1897 год. Год двадцать пятый. – Х., 1897. – С. 138.

[20] Зайцев Б. Народна освіта на Зміївщині / Б. Зайцев, О. Рябченко // Вісті Зміївщини. – 1995. – 15 листопада.

[21] Медынский Е. Гимназия / Е. Медынский, К. Бархин // Большая советская энциклопедия. – М., 1930. – Т. 17. – С. 22 – 23.

[22] Тимченко З. Від прогімназії до ліцею / З. Тимченко // Вісті Зміївщини. – 2011. – 4 жовтня. – С. 4.

[23] Медынский Е. Женское образование / Е. Медынский // Большая советская энциклопедия. – М., 1932. – Т. 25. – С. 266.

[24] Медынский Е. Гимназия / Е. Медынский, К. Бархин // Большая советская энциклопедия. – М., 1930. – Т. 17. – С. 23.

[25] Харьковский календарь на 1912 год. Год сороковой. – Х., 1912. – С. 48; Харьковский календарь на 1913 год. Год сорок первый. – Х., 1913. – С. 45; Харьковский календарь на 1914 год. Год сорок второй. – Х., 1914. – С. 50; Харьковский календарь на 1915 год. Год сорок третий. – Х., 1915. – С. 49 – 50; Харьковский календарь на 1917 год. Год сорок пятый. – Х., 1917. – С. 53.

[26] Це єдина вчителька гімназії, що буде продовжувати працювати за радянських часів (див. Главу 2).

[27] Харьковский календарь на 1912 год. Год сороковой. – Х., 1912. – С. 48; Харьковский календарь на 1913 год. Год сорок первый. – Х., 1913. – С. 45; Харьковский календарь на 1914 год. Год сорок второй. – Х., 1914. – С. 50; Харьковский календарь на 1915 год. Год сорок третий. – Х., 1915. – С. 49 – 50; Харьковский календарь на 1917 год. Год сорок пятый. – Х., 1917. – С. 53.

[28] Там же.

[29] Обченко О. М. Особливості розвитку державного шкільництва у Змієві та Зміївському повіті у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття / О. М. Обченко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2010. – Серія: Історія України. – Вип. 13. – № 906. – С. 124.

 

ІСТОРІЯ МУЗЕЙНОГО КОМПЛЕКСУ

Напередодні 50-річчя Жовтневої революції, 14 травня 1966 року, у Зміївській середній загальноосвітній школі № 1 (вулиця Леніна, 12) було створено Музей Бойової слави (наказ Міністерства освіти УРСР № 39). При Музеї працював постійнодіючий гурток «Червоні слідопити». Головна увага на той час приділялася вивченню подій революцій 1917 року та Громадянської війни 1917–1921 років, біографіям ветеранів Червоної Армії. З плином часу дослідницькі інтереси працівників Музею Бойової слави та школярів перейшли до вивчення подій Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, біографій її ветеранів.

Разом з тим проводиться робота з вивчення історії рідного краю та історії навчального закладу. Велику роботу у цьому напрямку проводили Оксана Сидорівна Журко (організатор створення Музею), Георгій Георгійович Єрьомін (учитель географії), Світлана Василівна Хохітва (завуч школи, учитель англійської мови).

За майже півстолітню історію Музей Бойової слави Зміївської середньої школи № 1 накопив декілька тисяч експонатів, рукописів спогадів ветеранів усіх війн періоду 1917–1945 років. На превеликий жаль, деяка частина цих матеріалів була втрачена під час аварії каналізації у підвалах другого корпусу школи (площа Радянська, 6).

За вагомі досягнення у пошуковій та краєзнавчій роботі Постановою Ради Міністрів № 133 від 13 травня 1988 року Зміївській (Готвальдівська у 1976–1991 роках) середній загальноосвітній школі було надано ім'я двічі Героя Радянського Союзу Захара Карповича Слюсаренка.

1991 року за ініціативи Георгія Георгійовича Єрьоміна у місті Змієві було створено Зміївський краєзнавчий музей. Більша частина матеріалів та фондів Музею Бойової слави було передано новоствореній установі. Тому школярі-пошуковці та працівники Музею активізують роботу по збору та обробці нових матеріалів: документів, (авто)біографій відомих зміївчан, фотографій міста та району. У першій половині 1990-х років створено етнографічний куточок, музей хліба.

27 серпня 1996 року Музей було перереєстровано як історико-краєзнавчий музей Зміївської загальноосвітньої середньої школи № 1 (реєстраційний № 498).  Чергова перереєстрація музейної установи відбулася 20 листопада 2001 року.

8 листопада 2011 року, у зв'язку зі 140-річчям навчального закладу (який на цей час вже мав назву Зміївський ліцей № 1 імені двічі Героя Радянського Союзу З. К. Слюсаренка), історико-краєзнавчий музей було реорганізовано у музейний комплекс  Зміївського ліцею № 1 імені З. К. Слюсаренка і отримав сучасну структуру.