Музейний комплекс Зміївського ліцею №1 імені З. К. Слюсаренка

У листопаді 2011 р. введено в дію відділ географічного краєзнавства та екології. Тут представлені експозиції «Клімат, водні ресурси та ґрунти Зміївщини», «Рослинний та тваринний світ нашого краю», «Екологія». На базі відділу проводяться конкурси дитячого малюнка, зустрічі з представниками Національного природного па-рку «Гомільшанські ліси» та природоохоронних організацій.

Адреса: 63400 Україна, Харківська область, місто Зміїв, вулиця Широнінців, 25, кімната 114, відділ географічного краєзнавства та екології Зміївського ліцею №1 імені З.К.Слюсаренка.

Природа рідного краю є близькою і привабливою навіть тоді, коли помічаєш окремі негаразди, але завжди з’являється думка – невже у жертву цивілізації необхідно приносити здоров’я населення і довкілля.

Харківська область розташована на північному сході України на території двох природних зон Лівобережної України – Лісостепу і Степу в межах водорозділу, що відокремлює басейни Дону і Дніпра.

Площа території Харківщини складає 31.4 тис. кв. км, що становить 5,2% території України, відстань із сходу на захід – 225 км, з півночі на південь – 200 км,

Вигідне географічне розташування області є сприятливою передумовою для розвитку зовнішньої та внутрішньої торгівлі, транспортних послуг. Харківщина має потужний промисловий, аграрний і науковий потенціал. Тут розташовано понад 1200 промислових підприємств, будівельних, транспортних організацій, значна кількість підприємств аграрного комплексу, більш 200 наукових установ та 76 навчальних заклади

Стан навколишнього природного середовища значною мірою залежить від географічного розташування, кліматичних умов області, а також від впливу на довкілля антропогенних факторів.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел складають 148,3 тис. т на рік. Тільки Зміївською ТЕС викинуто в атмосферу 100,5 тис. тон шкідливих речовин

Основними забруднювачами поверхневих водойм в області є підприємства житлово-комунального господарства та промисловості, скинуто у водойми забруднених стічних вод відповідно 62,2% та 22,7%.

Причинами забруднення поверхневих вод Харківської області є скид недостатньо очищених та неочищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об’єкти та через каналізацію; надходження до водних об’єктів забруднюючих речовин з поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь.

Екологічний стан області ускладнюється через невирішені проблеми в поводженні з відходами. Стан звалищ твердих побутових відходів в області не відповідає діючим санітарно-екологічним нормам, відсутність проектно-кошторисної та дозвільної документації на їх експлуатацію значно ускладнює проблему видалення побутових відходів, сприяє виникненню стихійних звалищ.

Харківщина переважно через своє географічне положення та кліматичні особливості належить до малолісних регіонів держави. За показником лісистості (12%) Харківщина займає 15 місце серед адміністративних областей держави. Фактична лісистість Харківської області на даний час є неоднорідною в межах окремих районів і коливається від 2,9% (Сахновщинський район) до 30,7% (Зміївський район).

І хоча за умов сучасного стану економіки рівень забруднення довкілля стабілізувався, але залишається досить високим, що негативно позначається на соціальних і демографічних процесах в області.

Зміївський район є одним з найбільш мальовничих куточків Лівобережної України. Повноводий Сіверський Донець, ріки Уди, Мжа і численні озера, прибережні «гірські кручі» і широкі тераси, вікові дубові гаї і соснові бори, квітучі галявини і луки – усе це неповторні природні багатства Зміївщини, які з кожним роком збирають дедалі більше прихильників екотуризму з України та закордону.

Клімат в районі належить до помірно-теплого, з поперемінним зволоженням. Середня багаторічна температура повітря становить +7°С, середня температура липня – +21,5°С, середні річна сума опадів – 511 мм. Тривалість безморозного періоду складає 155-160 днів. Глибина снігового покриву становить 18-20 см з тривалістю його збереження близько 3 місяців. Для теплого періоду року характерні такі стихійні явища як сильна спека, пилові бурі, суховії, вогненебезпечність, а для холодного періоду – сильні снігопади, сильна ожеледиця.

Переважанням опадів в теплу пору року: максимум припадає на червень (більше 65 мм), мінімум у лютому (менше 35 мм), при середній річній кількості близько 500 мм (в інтервалі 457-569 мм). Велика кількість опадів викликає різні види ерозії, в результаті яких виникають такі форми рельєфу як вимоїни, яри, балки, зменшується ґрунтовий покрив (особливо на схилах), відбувається змив ґрунтів. Але поряд з цим опади сприяють очищенню атмосфери від домішок. Великий вплив на формування екологічного стану території мають такі стихійні процеси як грози, град, наморозні відклади, що цілком характерні для Зміївського району.

Територія району лежить на південній межі Лівобережного лісостепу, а тому відрізняється значним флористичним багатством. Всього тут налічують близько 1000 видів судинних рослин. Перелік рідкісних рослин становить 132 види, з яких 37 видів - це рослини нагірних дібров, 34 види - рослини борової тераси, 31 вид зустрічається на заплавних луках та 30 - степових видів. До наших часів збереглося близько 500 га. дубового лісу віком 130-150 років. Близько 30 га. віком 170-180 років з величезними кремезними дубами, зустрічаються окремі 200 -300 річні дуби та один з найстаріших дубів України, якому майже 600 років, що є пам’яткою природи.

До Червоної книги України та міжнародних «червоних» переліків занесені: хвощ великий, цибуля ведмежа, в'язіль стрункий, що є реліктовою рослиною дольодовикового періоду, аконіт дібровний (ендем басейну С.Дінця), вороняче око, любка дволиста, костриця висока, костриця шорстколиста гніздівка звичайна, гронянка півмісяцева, зозулині сльози яйцевидні, зозулинець болотний, ковила волосиста та дніпровська, косарики тонкі, рябчик малий і ін.

Різноманіття біотопів даного природного комплексу сприяє розвитку різних видів наземних хребетних тварин. Тут зустрічається близько 20 видів земноводних та плазунів. На піщаних кучугурах по узліссях бору мешкає рідкісна різнобарвна ящурка - плазун, що зберігся у незмінному вигляді з дольодовикового періоду.

Майже 130 видів птахів мешкає у парку, більша частина з них має статус рідкісних у Європі. Зустрічаються рибалочка голубий, бджолоїдка, сиворакша, вивільга. На заплавних луках зустрічається деркач - вид, занесений до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи (МСОП), до Європейського Червоного списку і є дуже рідкісним у країнах Західної Європи. Гніздяться тут великі хижі птахи, занесені до Червоної книги України - орел-могильник та орлан-білохвіст, скопа, яструб-тювик, змієїд, великий підорлик та орел-карлик. У кронах дерев, дуплах та штучних гніздівлях можна зустріти сіру та вухату сов, хатнього сича, голуба-синяка та інших. У заплаві гніздяться лиска, водяна курочка, чайка, шилохвіст та ін. Над плесами ширяють річкові крячки, мартини, є багато берегових ластівок, що будують нори у крутих берегах С. Дінця. Тут зустрічаються чаплі сіра та руда, журавель сірий.

На території району мешкає низка рідкісних та зникаючих видів ссавців, занесених до міжнародних "червоних" списків та Червоної книги України. Тут зустрічаються європейська норка, видра річкова, борсук, горностай, 10 видів кажанів: вечірниця мала, нічниця ставкова, вечірниця велетенська, вухань бурий і ін., гоголь, яструб-тювик, пугач, мідянка, гадюка степова, ялець Данилевського, вирезуб, стерлядь.

Відмічено 40 видів комах, занесених до Червоної книги України: скарабей священний, дозорець-імператор, вусач мускусний, жук-олень, ведмедиця Гера, стрічкарка орденська блакитна, каптурниця срібляста, бражник мертва голова, бражник дубовий, джміль вірменський, рофітоідес сірий і ін.

Більша частина території вкрита пухкими гірськими породами, з яких лесовидні суглинки і  піски складають верхню частину розрізу. В деяких місцях, частіше на схилах річкових долин, балок та ярів, на поверхню виходять більш давні породи, що трапляються епізодично. Це строкаті глини, білі піски і зеленувато-жовтуваті піщаники, тонкозернисті і глинисті піски.

За походженням на території переважає рельєф, сформований переважно в результаті діяльності текучих вод. На його формування впливають і кліматичні фактори. Зокрема опади, в результаті інтенсивного випадіння яких та лінійної ерозії утворюються такі форми рельєфу як вимоїни, яри, балки, що поширені на території району. Континентальність клімату, що характеризується коливанням добових та сезонних температур, сприяє руйнуванню гірських порід з подальшим їх перенесенням та відкладанням завдяки діяльності води, вітру, гравітаційних сил, відбувається нівелювання рельєфу.

Сіверський Дінець – найбільша притока Дону. Загальна протяжність річки 1053 км, площа басейну 98800 км. Основним джерелом живлення Дінця є атмосферні опади і підземні води. Протягом зими в басейні річки накопичується сніг товщиною до 30- 40 см. Зазвичай в середині березня сніг починає танути, струмки заповнюють русло річки. Дінець виходить з берегів, розливається по широкій лучній терасі, перетворюючись в річку шириною до 6 км (біля м. Змієва).

Інтенсивність підняття рівня води під час весняної повені досягає 10-25 см/добу, а в роки з дружньою весною – 2,0-3,5 м/добу. Зазвичай весняна повінь продовжується близько двох місяців. До середини травня вона закінчується і настає літня межень

Долина Дінця асиметрична: крутий правий та пологий терасований лівий берег, її ширина 65-68 км, а глибина 100-150 м.

Лучна, або заплавна, тераса розвинута добре. Загалом рівну поверхню доповнюють притерасні зниження, прируслові вали, протоки і стариці. Основними ландшафтами є луки, листяні ліси та чагарники. Луки використовують під сінокоси, пасовища, а також розорюють під городні культури.

Мжа (або Мож) – права притока Сіверського Дінця. Довжина ріки 74 км, площа басейну 1810 км. У долині Мжі багато листяних, рідше – соснових лісів. Вода у річці відносно чиста, її береги у нижній течії - зона відпочинку й туризму.

Уди – права притока Сіверського Дінця. Площа басейну річки 3900 км.

Найбільше озеро району – Лиман. Воно знаходиться на південному сході Зміївського району. Раніше вода в озері була солонувата. Зараз через зміну режиму живлення відбулося майже повне опріснення.

Воно має 7,5 км в довжину і 2,7 км завширшки; середня глибина — 2 м. Озеро використовується як джерело водопостачання районної електростанції — Зміївської ТЕС, а також служить природною базою створеного на ньому рибогосподарського комбінату.

З інших озер слід зазначити вражаючі красою озера Борове й Біле.