Музейний комплекс Зміївського ліцею №1 імені З. К. Слюсаренка

© Марія Гетманенко

Мій прадід Рожин Андрій Демидович народився за сто років до мене — 13 грудня 1905 року. А помер 1 травня 1985 року. Саме коли Радянський Союз готувався відзначати 40 років Перемоги. Він не дожив до свята всього 8 днів. І навіть орден Вітчизняної війни І ступеня отримувала за нього вже моя прабабця Настя.

Рис. 1. Рожин Андрій Демидович. Фото 80-х років минулого сторіччя

Прадід Андрій народився у Змієві. В його сім’Ї було 10 дітей. Він був письменний — закінчив 3 класи Зміївської середньої школи. І все життя любив читати. Як розповідала мені мама, його улюбленою книгою були «Пурпурові вітрила» Олександра Гріна.

Рис. 2. Посвідчення учасника війни

У сім'ї говорять, що прадід Андрій пішов на фронт у 1939 році, ще коли була Фінська кампанія. І коли наш район був під німецькою окупацією, прабабуся Анастасія і її три старших доньки — Валя, Люба і Зоя жили тут самі. Як вони жили — окрема розповідь.

Рис. 3. Грамота за мужність і відвагу

Ми з мамою передивилися документи, які залишилися в родині. Як з'ясувалося, збереглися тільки ті, що говорять про службу прадіда Андрія після 1943 року. Але в Червоноармійській книжці зберігся запис, зроблений вицвілими синіми чорнилами, що у 1941 році прадід служив на Західній Україні. Бабуся Рая, до речі, про це взнала одночасно з нами, бо в сім’ї про службу Андрія Демидовича до 1943 року говорити було не прийнято.

3 вересня 1943 року прадід був рядовим санітаром санітарного взводу 815-го полку 394-ї стрілецької Криворізької Червонопрапорної дивізії 3-го Українського фронту. У Рапорті на нагороду медаллю «За відвагу» кілька разів наголошується, що він під шквальним артилерійським вогнем виносив поранених, організовував переправи. Рожин Андрій форсував Дніпро і Дністер, брав участь у боях при прориві оборони німців на Задніпровському плацдармі…

Рис. 4. Довідки учасника бойових дій

Двічі був поранений. Мас чотири вдячності Верховного Головнокомандуючого Йосипа Сталіна.

У складі 3-го Українського фронту звільняв Україну, а також Румунію і Болгарію. В домашньому архіві зберігаються Довідки по те, що мій прадід був учасником боїв біля річки Інгулець і звільняв місто Кривий Ріг. І ще одна — що рядовий Рожин Андрій Демидович був учасником серпневих боїв 1944 року за оволодіння містами Констанца (Румунія) і Шумен (Болгарія) в складі військ 57-ї армії.

А от чого в нашому архіві немає, так це прадідових нагород. Бабуся Рая розповіла мені, що її тато ніколи не пишався своїми медалями. Він їх пороздарював онукам разом із документами, а сам на піджаку носив орденські планки (це такі різнокольорові прямокутнички, по яких люди можуть дізнатися, які нагороди має ветеран).

Немає і фотографій Андрія Рожина у формі.

З того, що залишилося, ми дізналися, що мій прадід Андрій був представлений до нагороди медаллю «За відвагу», мав медалі «За бойові заслуги» та «За перемогу над Німеччиною», орден Вітчизняної війни I ступеня та багато ювілейних медалей.

Бабуся Рая згадує, як він розповідав про загородзагони. Це коли попереду - ворог, а позаду - працівники НКВС, які стріляють, тільки-но червоноармієць поверне голову

А мама загадує, що дідусь мало розповідав про війну і не ходив на зустрічі зі школярами.

З фронту прадід повернувся в липні 1945 року, з іхньої великої сім'ї пережили війну тільки троє. Його старший брат Дем'ян загинув у вересні 1943 року і похований на Дніпропетровщині. Прізвище Рожина Дем'яна Демидовича є на стелі, де вибиті імена зміївчан, які загинули в роки війни. 

Моя бабуся народилася вже після війни А мама добре пам'ятає діла Андрія, пам'ятає, як він зустрічав її зі школи  та називав «мале».

Пам'ятайте тих, хто був на війні, тих, хто захищав нашу країну!

Посилання на цю статтю:

Гетманенко М. Книга пам’яті мого роду. Рожин Андрій Демидович // Краєзнавчі записки музейного комплексу Зміївського ліцею №1 ім. З. К. Слюсаренка. URL: https://lycei1museum.at.ua/publ/4-1-0-7