Головна » «Краєзнавчі записки» » Біографістика

Книга пам’яті мого роду. Лисенко Олександр Григорович

Книга пам’яті мого роду. Лисенко Олександр Григорович

© Олександра Лацько

Війна! Це найбільше зло на землі. Це завжди смерть, сльози  безутішних матерів, зруйновані людські долі, голод і холод, понівечена і залита кров’ю рідня земля. Жахливим спалахом пролетіла по землі Друга світова війна. Довгі тяжкі чотири роки відчайдушно захищали землю від німецьких загарбників наші прадіди.

Архівні дані про нагородження

В моїй родині День Перемоги – велике свято, бо у Другій світовій загинули мої рідні. Молодими хлопцями – добровольцями пішли мої прадіди на боротьбу з ворогом, захищаючи рідну землю.

Нагородний лист

Мій прадід, Лисенко Олександр Григорович, народився у 1924 році. На війну пішов добровольцем у 1942, був артилеристом. Нагороджений орденом Червоної Зірки за форсування Дніпра. Похоронку рідні отримали 21 березня в 1944 році, загинув у селі Ров Лятковського району Вінницької області.

1 листопада 1926 року народився Лисенко Микола Григорович. У 1942 році був рядовим піхоти. Загинув в жовтні 1944 року під Краковим у Польщі. Нагороджений медаллю «‎За відвагу».

Наказ про нагородження

Прапрадід, Лисенко Григорій Никифорович, народився 1904 року. У 1942 році був призваний на війну. У 1945 році повернувся тяжко поранений і помер у вересні цього ж року.

Ця війна забрала в небуття мільйони людських життів. Надто багато не повернулося з фронтових доріг. Це дуже дорога ціна за перемогу. Нині кожен завдячує полеглим воїнам і посивілим ветеранам за право мирно і щасливо жити в рідному краї.

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні, 
коли згубило зорі в гороскопі 
моє дитинство, вбите на війні. 

Лилась пожежі вулканічна лава. 
Горіла хата. Ніч здавалась днем. 
І захлиналась наша переправа 
через Дніпро – водою і вогнем. 

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик. 
Хрестилась баба, і кінчався хліб. 
Двигтів отой вузесенький окопчик, 
де дві сім'ї тулились кілька діб. 

О перший біль тих не дитячих вражень, 
який він слід на серці залиша! 
Як невимовне віршами не скажеш, 
чи не німою зробиться душа?! 

Це вже було ні зайчиком, ні вовком – 
кривавий світ, обвуглена зоря! – 
а я писала мало не осколком 
великі букви, щойно з букваря, – 

той перший віршик, притулившись скраю, 
щоб присвітила поночі війна. 
Який він був, я вже не пам'ятаю. 
Снаряд упав – осипалась стіна.

Ліна Костенко

Перемогу чекали в кожній українській хаті, у вщент зруйнованих містах і селах. На Дніпрі, Ворсклі, Дністрі і Південному Бузі – скрізь, де всім смертям на зло вижив і переміг наш народ. 

... Ми відступали. Ворог наближався.
Вже недалеко чути гук гармат. 
Над степом хмарою іржавою здіймався
Пожеж і крові нестерпний чад…

Повернулися додому солдати, щоб розпочати мирне життя. Зарубцювалися рани від куль і осколків, позаростали партизанські землянки, відновились зруйновані міста і села. Та не стерти в пам’яті народу героїв війни.

Велике щастя жити під мирним небом у вільній, незалежній державі. Хай, завжди буде мир! Скажімо війні – ні! 


Посилання на цю статтю:

Лацько О. Книга пам’яті мого роду. Лисенко Олександр Григорович // Краєзнавчі записки музейного комплексу Зміївського ліцею №1 ім. З. К. Слюсаренка. URL: https://lycei1museum.at.ua/publ/4-1-0-8

Рубрика: Біографістика | Дата публікації: 2021-03-25 | Переглядів: 31249 | Ключові слова: велика вітчизняна війна