Головна » «Краєзнавчі записки» » Біографістика

Участь моїх предків у Другій світовій війні

Участь моїх предків у Другій світовій війні

Рада музейного комплексу Зміївського ліцею №1 разом зі своїми гуртківцями постійно проводить пошукову роботу у галузі вивчення подій на території Зміївського району у період Великої Вітчизняної війни 1941‑1945 рр. Особлива увага при цьому приділяється написанню біографій зміївчан-учасників бойових дій та збору інформації про представників родин, які брали участь у Другій світовій війні.

Велика Вітчизняна війна. Здається ми знаємо про неї багато з книг, фільмів, але все це якось далеко від нас і уявити все те, що відбувалося в ті роки дуже важко і, тільки, знайомлячись з історією життя близьких тобі людей. Ці події стають ближче, зрозуміліше, їх починаєш приймати серцем і переживати.

Перемогу у війні здобули захисники, вихідці з великих та маленьких міст. І ми вважаємо, що такі люди повинні стати для нас взірцем для наслідування. Їхня сміливість та рішучість, любов до Батьківщини – це гарний приклад для сучасної молоді України.

Учні нашого ліцею розповідають, пишуть про своїх рідних.

 

БІЛОУС МАТВІЙ ЛЕОНТІЙОВИЧ

© Дубина Анастасія

Матвій Леонтійович пішов у 1941 році на фронт добровольцем. Багато випробувань випало на його долю. Був поранений та лікувався у шпиталі м. Пензи. У 1943 році, після створення воєнної контррозвідки СМЕРШ, майже одразу був зарахований на посаду оперуповноважуваженого у званні старшого лейтенанта у військову частину «СМЕРШ 4-го Українського фронту». Головне завдання цього підрозділу полягало не лише у наданні протидії німецькому «Абверу», але й в необхідності впровадження контррозвідників у вищі ешелони влади фашистської Німеччини і розвід школи, знищення диверсійних груп, проведення радіоігр, а також у боротьбі проти зрадників Батьківщини. І хоча підрозділ проіснував всього 3 роки, про нього говорять до цього дня. Лише через 70 років з багатьох операцій, проведенних контррозвідками, був знятий гриф «цілком таємно». Після важкого поранення на фронті Матвій Леонтійович приїхав до Зміївщини та очолив Зміївську міліцію.

 

МИКОЛА ІВАНОВИЧ НЕУДАХІН

© Пархоменко Дмитро

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна Микола Іванович змінив цивільний піджак на солдатську шинель, з якою пройшов солдатськими дорогами аж до Єльби.

Він кілька разів був поранений, контужений, але після шпиталю знов повертався до лав, щоб із свого нерозлучного кулемета поливати свинцевою зливою ворога під час запеклих боїв спочатку на рідній землі, на Україні, а потім на території Польщі і Німеччини. Отже він – справжній герой, що під час війни був на фронті з 22 червня 1941 року по вересень 1945 року. За свої героїчні вчинки прадідусь нагороджений двома орденами Червоної зірки, орденом Великої Вітчизняної війни І ступеню, орденом за «Мужність», двома медалями «За відвагу» та безліччю інших медалей. Зараз – це реліквія нашої родини.

 

ВІРА АНДРІЇВНА ГАРАГАТА

© Тесленко Владислав

Віра Андріївна Гарагата, одна із тих хто у свої 18 років добровольцем пішли на фронт. Сьогодні важко уявити юну тендітну дівчину, яка з двома артилерійськими снарядами (кожен по 15,1 кг) біжить до гармати, аби не затримувати артилерійський обстріл ворожих літаків.

– Так ,було важко, – говорить Віра Андріївна, – та кому тоді було легко!

– А Ви, знаєте, – продовжує, – на війні навіть не замислювалися що цей бій може бути останнім. Про свою небезпеку ніхто і не думав. Головне було – не дати ворогові загарбати рідну землю.

Фронтові будні В. А. Гарагатої пов’язані з рідним для неї 1576-м зенітно-ракетним полком противоповітряної оборони, який був сформований у Краснодарському краї. Віра Андріївна згадує, як діючи чітко і швидко, їх батарея пройшла свій шлях від Армавіру, через Невинномиськ, Краснодар, Джанкой і Сімферополь аж до Румунії.

А на запитання «Який бій найбільш запам’ятався?», колишня зенітниця відповіла:

– У Криму , під Джанкоєм!

Їх полк тоді охороняв від ворожих літаків стратегічну ділянку залізниці і військові склади. 26 травня 1944 року ворог вирішив спочатку знищити зенітну батарею , а потім вже саму станцію і склади. Уночі фашисти скинули на парашутах освітлювальні бомби і почали атакувати батарею. Довелося стріляти прямою наводкою. Було збито 3 німецьких літака. План німців провалився.

Після того бою, вручаючи Вірі Андріївні значок «Відмінний артилерист» , командир дивізії першим помітив сивину у її скронях.

На жаль, Віри Андріївни вже немає, але пам'ять про неї в серцях її рідних та мешканців Змієва.

 

ЛЮБОВ КИРИЛІВНА АМОСОВА

© Анастасія Тригуб

В цьому році свій ювілей відсвяткувала ще одна учасниця бойових дій в роки двобію з фашизмом. Її біографія – частина історії нашої країни. Із спогадів Любові Кирилівни Амосової.

Коли розпочалася війна, батько, дорослі чоловіки з їхньої родини пішли на фронт. Але події складалися так, що нашим військам довелося відступати. Україну було окуповано. У 1942 році Любу примусово фашисти відправили до Німеччини. Вона пізнала і суворість режиму концтаборів і важку працю наймички в німецькій родині.

Після визволення радянськими військами їй запропонували залишитися у військовій частині 488 199 для виконання обов’язків телефоністки. Буденна служба, але коли доводилося з’єднувати по лінії командування частини з такими воєначальниками як Г. К. Жуков, К. К. Рокосовський, відчувала, яка відповідальність лежить безпосередньо на ній.

Сьогодні життя ветерана сповнене активною участю в громадських справах, військово-патріотичному вихованні молоді.

 

ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ СПІРІН

© Данило Коршунов

Мій прадід Спірін Григорій Іванович був ветераном Великої Вітчизняної війни.

Ось що розповідала мені моя бабуся Сердюченко Валентина Григорівна про свого батька  - мого прадіда.

Спірін Григорій Іванович народився у 1914 році. Воювати почав 26 червня 1941 року. Пройшов всю Велику Вітчизняну війну. Демобілізувався у вересні 1945 року.

Брав участь в боях під Москвою, Сталінградом, в Корсунь-Шевченківській операції. Звільняв Білорусь, Польщу, брав участь у взятті багатьох міст фашистської Німеччини.

23 серпня 1942 року німецько-фашистське командування почало наступ по захопленню міста Сталінград. В складі військ оборони Сталінграда був і старший сержант Спірін Г. І.

Війська, що обороняли місто, всіми силами, мужністю та героїзмом вдалося захистити місто та зупинити ворога на березі річки Волга.

В складі 17-ї Гвардійської кавалерійської Мозирської орденів Леніна, Суворова і Кутузова дивізії Спірін Григорій Іванович звільняв Білорусію та Польщу.

Війну закінчив в 1945 році в Німеччині.

Має подяки від Верховного Головнокомандування за звільнення міст Мінська (Білорусь), Лодзя (Польща), Кутно (Польща), Ловича (Польща), за взяття Бромберга (Німеччина), Бертольда (Німеччина), Хоєнзальца (Німеччина), а також військові нагороди: орден «Червоної зірки», медаль «За відвагу» та 10 інших медалей.

Всю війну був механіком – водієм танку.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни нагороджений орденом «Вітчизняної війни», медалями «За Перемогу над Німеччиной», «20 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні», «30 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні».

 

© Тригуб Анастасія, 2017

© Дубина Анастасія, 2017

© Пархоменко Дмитро, 2017

© Тесленко Владислав, 2017

© Коршунов Данило, 2017

 

Посилання на цю статтю:

Тригуб А. Спогади дитини війни Титаренко Наталії Василівни / Тригуб Анастасія, Дубина Анастасія, Пархоменко Дмитро, Тесленко Владислав, Коршунов Данило // Краєзнавчі записки музейного комплексу Зміївського ліцею №1 ім. З. К. Слюсаренка. – URL : https://lycei1museum.at.ua/publ/4-1-0-1

Рубрика: Біографістика | Дата публікації: 2017-04-01 | Переглядів: 30744 | Ключові слова: Любов Кирилівна Амосова, велика вітчизняна війна, Віра Андріївна Гарагата, Слобожанські дзвони Перемоги, Григорій Іванович Спірін