| Головна » «Краєзнавчі записки» » Біографістика |
Захар Карпович Слюсаренко ________________________ © Владислава Кононенко Захар Карпович Слюсаренко народився 16 вересня 1907 року в м. Змієві у бідній селянській родині. Складне матеріальне становище сім’ї не дало можливості здібному юнакові навчатися далі, коли він закінчив семирічку. З 13 років юнак змушений був батрачити, добувати собі шматок хліба. Працював він і на лісозаготівлі, на ремонті залізничного полотна, знайшлося місце для його працьовитих рук і на Мереф'янському склозаводі. В 1932 році відкривається нова віха у його біографії. Його призвано до армії. Молодий воїн із відзнакою закінчив Орловське бронетанкове училище, щоб потім більше 30 років прослужити у танкових військах. Тут він пройшов славетний шлях від курсанта до командира підрозділу, частини, від рядового солдата до генерала-лейтенанта.
Велика Вітчизняна війна застала частину, в якій служив З. К. Слюсаренко, біля західних рубежів Вітчизни. Батальйон капітана Слюсаренка вів запеклі бої з фашистськими загарбниками під стінами старовинного Львова, Чернівцями, Києвом і Харковом. Одного листопадового дня 1941 року командиру танкового батальйону Слюсаренку висунули завдання – нанести раптовий удар по німецькому піхотному полку, що рвався до Москви. А в батальйоні лишилося справними всього кілька важких машин. Хоча сили і були не рівними , але комбат не розгубився. Уміло використовуючи рельєф місцевості, діючи сміливо і напористо, танкісти раптово напали на колону фашистів. Вогнем і гусеницями наші танкісти знищили 10 ворожих гармат, поклали на землю не одну сотню завойовників. За мужність і відвагу в цьому бою багато танкістів були відзначені високими нагородами, а командир отримав орден Леніна. Допомогло перемогти їм тільки солдатська зібраність і дружба, як казав Слюсаренко: «Я танкіст, і тому добре знаю, що таке дружба солдатська, справжня згуртованість. Адже танк прикриває своєю бронею чотири солдатських серця ‑ командира, механіка, радиста-кулеметника, командира гармати. Кожний відповідає не тільки за себе, а ще й за трьох друзів. Є у танкістів закон ‑ виручай товариша свого навіть ціною свого життя» За всі перемоги за героїзм та відвагу у 1945 році Захару Карповичу Слюсаренко присвоєно звання двічі Героя Радянського Союзу. Про свою нагороду він говорив так: «Коли мене питають, за що удостоєний я звання двічі Героя Радянського Союзу, мені хочеться сказати: за згуртованість у боротьбі, за спільний героїзм моєї танкової бригади, якою я командував, за чесну боротьбу, за мужність». Його друга нагорода була у квітні, коли 56-а гвардійська танкова бригада під командуванням Слюсаренка підійшла до південно-західної околиці Берліна. Потрібно було форсувати останній водний рубіж- канал Тельтов. Береги каналу були «одягнуті» в суцільний бетон, усі містки фашистів заздалегідь підірвали. Як подолати цю водну перепону? Вихід із цього становища все ж було знайдено. Гвардійці затопили один танк, поклали на нього таврові балки і таким чином спорудили своєрідний місток. По ньому рвонули вперед танки, переправилися артилерійські частини, автомашини з піхотою. Бригада шаленим смерчем увірвалася до столиці третього рейху, разом з іншими частинами і з’єднаннями розгорнула жорстокі бої за кожний квартал бригади з’єдналися з військами 1-го Білоруського фронту, міцно замкнула кільце навколо міста. За уміле керівництво цією сміливою операцією на фініші війни 31 травня 1945 року гвардії полковник З. К. Слюсаренко був нагороджений другою медаллю «Золота зірка» Настав так довго очікуваний травень 1945 року. Нд рейхстагом заполум’янів червоний стяг. Фашистська Німеччина беззастережно капітулювала. За весь період війни Слюсаренко був нагороджений орденами: двома – Леніна, Червоного Прапора, Суворова ІІ-го ступеня, Вітчизняної війни І-го та ІІ-го ступенів, червоної Зірки. Пам'ять про цю велику людину збереглася і в нашому місті. В 1950 році споруджено бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу З. К. Слюсаренка. Мешканці міста палко вітали славного земляка, котрий прибув до них у гості. Також в Києві вийшла з друку документальна повість Слюсаренка « Останній постріл», яку він присвятив «благородним синам- послідовникам бойової слави своїх батьків». Отже, Захар Карпович Слюсаренко буде вічно жити у вдячній пам’яті нащадків, служитиме вірним орієнтиром для вихованців юного покоління в патріотичному дусі, в дусі безмежної любові до неньки-України, готовності з гідністю і честю захищати її священні рубежі.
© В. Кононенко, 2017
ЛІТЕРАТУРА
Посилання на цю статтю: Кононенко В. Захар Карпович Слюсаренко / В. Кононенко // Краєзнавчі записки музейного комплексу Зміївського ліцею №1 ім. З. К. Слюсаренка. – URL : https://lycei1museum.at.ua/publ/4-1-0-3 | |
| Рубрика: Біографістика | Дата публікації: 2017-10-23 | Переглядів: 31601 | Ключові слова: |
